Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСубота, 14.12.2019, 19:06

Домаський НВК "ЗНЗ-ДНЗ"

Меню сайту
Категорії розділу
Анонси [2]
Останні новини [27]
Методична робота [25]
Виховна робота [60]
Практичний психолог [3]
Дошкільний підрозділ [48]
Учасники бойових дій [1]
Наступність [3]
БІБЛІОТЕКА [0]
Національно-патріотичне виховання [28]
Учнівське самоврядування [9]
Початкова освіта [5]
Пам'ятні дати [3]
Інклюзивна освіта [6]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 74
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Методична робота

Навчально-виховне значення праці в природі, її своєрідність.

 

Праця в природі розглядається як один з основних методів ознайомлення дошкільників з природою. Результати численних теоре­тичних та експериментальних досліджень свідчать про те, що під впливом праці розвиваються всі розумові і фізичні сили людини.

Цінність праці в природі полягає в тому, що дитина в процесі трудової діяльності взаємодіє з реальними об'єктами природи, а це створює найкращі можливості для формування реалістичних уявлень про об'єкти природи, зв'язки між ними. В процесі праці найбільш переконливо, наочно діти впевнюються у зв'язку між умовами для рослин, тварин і їх ростом, розвитком.

Під час праці мова дітей збагачується новими для них словами (живець, борозенка, добрива тощо), враження від діяльності спо­нукають до активного обміну думками, сприяють формуванню су­джень на основі аналізу, порівнянь.

У процесі праці створюються сприятливі умови для сенсорного розвитку дітей. Діти оволодівають новими прийомами обстеження: навчаються відрізняти суху землю від вологої, пухку від твердої, культурні рослини від бур'янів.

Динамічність розвитку рослин за сприятливих умов (достатня кількість тепла, вологи, світла) дає багато нових вражень, що по­зитивно позначається на розвитку пізнавальних інтересів і спосте­режливості.

Праця в природі є тією діяльністю, в процесі якої оптимально здійснюються всі завдання екологічного виховання: формування знань про найбільш важливі залежності в природі, доступні до­шкільникам, ціннісні орієнтації, бажання спілкуватися з природою, засвоєння правил про природокористування і формування перших навичок, що сприяють поліпшенню навколишнього середовища.

Праця об'єднує, дисциплінує, виховує почуття відповідальності за життя живих істот, адже пташка, позбавлена корму, може через добу загинути, несвоєчасно политі рослини під час спеки за­сихають.

Праця в природі сприяє вихованню інтересу до сільськогоспо­дарської праці, поваги до людей, які нею займаються. Під час до­гляду за рослинами, тваринами у дітей формуються трудові на­вички, бажання працювати.

Важливе значення має естетичне задоволення, яке одержують діти від краси вирощених ними квіткових рослин, від доглянутих кімнатних рослин тощо.

Рухи на повітрі сприяють більш інтенсивному обміну речовин, удосконалюють координацію рухів, зміцнюють нервову систему.

Своєрідність праці в природі полягає в тому, що це єдиний вид продуктивної праці, доступний дітям дошкільного віку. Кінцева мета — виростити овочі, ягоди, квіти — і результати праці конкрет­ні і зрозумілі дітям.

 

 

 

Педагогічні та гігієнічні вимоги до праці дітей у природі.

 

Організація праці дітей у природі вимагає дотримання таких педагогічних вимог:

 

      1.Виконання будь-якого виду праці має бути спрямоване на ви­рішення завдань всебічного розвитку дітей: формування знань, розвитку допитливості, ставлення до природних об'єктів тощо.

2. Праця дітей має бути мотивованою. Дитина повинна розу­міти, що і для чого вона робить, тоді завдання буде виконуватися з інтересом, охоче. Наприклад, організовуючи дітей на розпушуван­ня ґрунту на грядках, вихователь мотивує потрібність праці так: «Бачите, яка щільна кірочка утворилася на землі. До корінців не надходить повітря, і рослини будуть погано рости. Треба розпуши­ти землю, щоб повітря могло надійти до корінців».

3. Праця в природі має бути посильною для дітей різних віко­вих груп. Залучаючи дитину до праці, доручаючи їй певну ділянку роботи, треба враховувати вікові особливості і можливості дітей з тим, щоб вони свої доручення мали змогу виконати успішно. Успіх приносить дитині радість, почуття задоволення, а позитивні емоції, що виникають під впливом виконання завдань і високої оцінки ви­хователя, важливі для формування у дітей любові до праці.

4. Праця в природі має бути не випадковою, а систематичною, повинна проводитися як на заняттях, так і в повсякденному житті. Лише за допомогою систематичної, повсякденної роботи можна сформувати у дітей міцні трудові навички, навчити виконувати свої обов'язки.

4. Праця в природі має бути добре організованою. Під час ко­лективних занять усі діти повинні працювати одночасно. Весь по­трібний інвентар повинен бути заготовлений раніше. Пояснення і показ вихователя мають бути короткими і цікавими. Важливо ство­рити в групі позитивне емоційне ставлення до виконання трудово­го завдання, щоб праця викликала у дітей радість від спільних зу­силь, щоб дітей захоплював загальний темп роботи. Емоційне під­несення сприяє створенню інтересу, позитивного ставлення до праці.

 

Гігієнічні вимоги до організації праці дітей у природі такі:

1. Працю в природі слід організовувати у нежаркі години (вранці або ввечері).

  1. Інвентар повинен відповідати зростові дітей.
  2. Діти повинні працювати у спеціальному одязі.
  3. Слід змінювати види праці, стежити за позою дітей.
  4. Після закінчення роботи слід добре вимити руки.

 

Література :

  • Базовий компонент дошкільної освіти в Україні.
  • Виховання дошкільника в праці/З.М. Борисова, Г. В. Бєлєнька, М. А. Машовець та ін. – 2-е вид., стер. - К.:ВІПОЛ, 2002. – 112
  • Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дошкільників з природою. – К.,1993. – стор 180 – 190.
  • Лисенко Н.В. Практична екологія в дошкільному закладі. – Тернопіль,1999.

 

 

Організація освітньго процесу в ЗДО з позицій партерської взаємодії педагогів і дошкільників

Спільна діяльність дорослих і дітей - це діяльність двох і більше учасників освітнього процесу(дорослих і вихованців) із розв’язання освітніх завдань на одному просторі в один і той самий час. Відрізняється наявністю партнерської рівноправної позиції дорослого і партнерською формою організації(можливість вільного розміщення і спілкування дітей у процесі освітньої діяльності.

Основні вимоги до організації партнерської діяльності

Відмова від жорсткої регламентації(кожен працює у своєму темпі)

Виключність вихователя в діяльність нарівні з дітьми (позиція педагога – «разом з дітьми»).

Спілкування вихователя з дітьми застосоване на діалозі.

Постановка мети, значущої для всіх учасників партнерської діяльності.

Добровільне приєднання дітей до діяльності (без психічного і дисциплінарного примусу)

Диференційований підхід до розподілу навантаження на кожного з учасників діяльності, з урахуванням їх можливостей і інтересів.

Спільне обговорення шляхів досягнення результату , свобода вибору реалізації мети , можливість проявити самостійність

Розглядання будь – яких варіантів розв’язання проблеми(навіть якщо вони помилкові)

Вільне спілкування і переміщення дітей під час діяльності (за відповідної організації вільного простору).

У ході партнерської діяльності педагог не підміняє, а доповнює дитячу ініціативу .

Педагог не оцінює діяльність дітей, оскільки є рівноправним партнером.

Відкритий часовий кінець заняття.

Використання специфічних методів і прийомів педагогічної взаємодії під час організації партнерської діяльності.

Метод «Полілог»;

Метод «Мозковий штурм» - розв’язання проблем шляхом колективного обговорення,особливість в тому, що д іти можуть висловлювати будь – які припущення, що сприймають без критики;

Метод «Карусель» - робота в змінних парах. Використання методу забезпечує обмін думками між усіма дітьми;

Метод «Концептуальних карт» або «Дерево рішень» - до одного запропонованого питання діти пропонують різні відповіді;

Евристичні бесіди;

Метод «Акваріум» - мікрогрупи працюють окремо. Після обговорення кожна група демонструє результат діяльності; решта груп слухають на втручаючись. Кожна група обговорює виступи і власні напрацювання;

Метод «Моделювання ситуацій» - системні дії з побудовою, використання моделей;

Метод «Ланцюжок» - діти створюють робочі пари, обговорюють завдання і вносять свої пропозиції в імітований ланцюжок;

Метод «Снігова грудка» - діти об’єднуються у підгрупи й обговорюють проблемне питання або ситуацію( чи виконують загальне завдання) , домовившись про чітку послідовність дій кожного члена групи;

Метод «Коло ідей»- кожен учасник або кожна підгрупа виконують однакове завдання, обмірковують певне питання , а потім вносять свої пропозиції та ідеї;

Метод «Загальний проект» - діти об’єднуються в підгрупи, отримують різні завдання, кожне з яких спрямовано на розв’язання певного аспекту однієї проблеми. А потім кожна група презентує власний варіант розв’язання цієї проблеми;

Лінгвістичні методи (за Дж. Родарі):»Фантастичні гіпотези», «Карти Проппа», «Конструювання казок» та інше)

Метод наукового дослідження - дослідження певного предмета шляхом пошуку різної інформації про нього;

Структура партнерської діяльності

Завдання вихователя в період адаптації малюка

З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно співпрацює з сім'єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами — не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір'ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною. Вихователь має представитись дитині. Форма звертання може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Катя, або просто на ім'я. Не варто наполягати, щоб діти звертались до вас на ім'я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для малюка щодо її вимови. Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються малята; дати їй роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.

Перші контакти з дитиною — контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати в цьому новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя. Доводиться в стислі строки організувати більш-менш однорідну групу, де всі хоча б розуміють, що навколо відбувається і що від них вимагається.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це — основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому — лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжка.

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім'ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім'ям: «Марійко, ходімо мити ручки», а з іншого — наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «Діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти, Костю, — ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли, наприклад, він використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім'ї український аналог її імені: Ксенія — Оксана; Лена — Оленка; або ж удома дитина звикла до якогось своєрідно скороченого імені: Олександр — Олесь, а не Сашко тощо.

Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф — це в нас Оленчина шафа, а це — Дмитрикова, а це — твоя. А ти, Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла».

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід - слід пам'ятати, хто що вміє, в кого які проблеми (Соня засинає лише зі своїм песиком, а Михайлика не можна садити біля вікна, бо він побіжить дивитись на вулицю). Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам'ятали, як кого звуть, по можливості зверталися на ім'я одне до одного й до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Оленка прийшла. Доброго ранку, Оленко! Давайте всі разом із нею привітаємось...». А, наприклад, в грі «Потяг» діти — це вагончики, і в кожного своє ім'я. «Перший вагончик - Оля, до нього причепився другий — Миколка, третій вагончик - Олеся, а паровозом сьогодні буде Мишко!». Постійні повтори допомагають дітям швидко запам'ятати, як кого звуть, а ігри (під керівництвом вихователя) сприяють виникненню перших контактів, особистісних й ігрових.

Велику увагу слід приділяти керівництву дитячою грою, показувати прості дії з іграшками, доступні сюжети, програвати їх. Поступово малюки починають повторювати ці дії вихователя, доповнювати, вносити зміни — виникають перші ігри. А дитина, яка може зайняти себе грою, має гарний настрій, не плаче, легше входить у контакт з іншими дітьми, спочатку повторюючи за ними ті чи інші ігрові дії, потім — спілкуючись уже поза грою.

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й няні-санітарці слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима. Дітей з нестійкими гігієнічними навичками необхідно частіше запрошувати в туалет. Вони повинні мати запас змінного одягу й білизни.

Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо спрямують життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною (якщо вона фізично й психічно здорова) не буде.

Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім'ями, а також, що особливо важливо, — зберегти здоров'я дітей.

Пам'ятка для вихователів щодо планування освітнього процесу

Методичний конструктор — це спосіб планування освітнього процесу, в основу якого покладено принцип «конструювання теми», ідея і зміст якої відображені у вигляді інтелектуальної карти. Інтелектуальна карта вже давно зарекомендувала себе ефективним інструментом планування як цілісних тем, так і окремих занять або короткочасних проектів, зокрема літературних. У технології методичного конструктора інтелектуальна карта як інструмент відображення основних ідей теми має, окрім звичного понятійного, або змістового поля, ще й методичне, де вказані основні форми роботи з дітьми для реалізації цих ідей.

Для прикладу ознайомимося з інтелектуальною картою до теми «Вони живуть поряд з нами» (рис.1). Зміст теми розподілено за п'ятьма змістовими напрямами (пізнавально- природничий, інтелектуально-мовленнєвий, со- ціокультурний, логіко-математичний, соціопри- родознавчий), які й відображають інтеграцію пізнавального змісту, об'єднуючи в єдине ціле всі освітні лінії. Пропоную «прочитати» карту.

 

Отже, від центра інтелектуальної карти, де міститься назва теми, відходять п'ять змістових ліній, кожна з яких у своїх розгалуженнях конкретизується й деталізується асоціативними та структурно-логічними взаємозв'язками. Розгляньмо кожну змістову лінію докладніше.

 

Близькі, знайомі та незнайомці

Серед тих, хто з нами поруч, є близькі і добре знайомі нам люди (друзі, родичі, сусіди) та зовсім незнайомі. І тому важливими є правила взаємин з різними людьми: у родині — любов і турбота, у колі друзів та сусідів — довіра, підтримка, гостинність, допомога у скрутних ситуаціях; зі знайомими — доброзичливість, з незнайомими людьми — обережність.

У методичному, зовнішньому, колі відображено «віконце» із рекомендованими формами роботи з дітьми. Скажімо, запропоновано організувати полілог про закони взаємин у родині, з друзями, сусідами, знайомими чи незнайомими людьми. Або ж читання та обговорення літературних творів, зокрема поведінки персонажів, інсценізування окремих фрагментів. Запропоновано й низку інших форм та методів роботи з дошкільниками. На карті виокремлено також тему «Професії і люди», адже поряд з нами постійно перебувають люди, які своєю працею забезпечують нам комфортне життя.

 

Світ природи

У цьому змістовому напрямі насамперед акцентована увага на темі домашніх улюбленців, а далі — птахів, жуків та інших комах тощо. Коло тих, хто поряд з нами, розширюється і представниками рослинного світу, які ростуть у нас удома, у груповому приміщенні дитячого садка та біля нього, у парку нашого міста тощо.

Наступна підгрупа понять — це правила, що стосуються нашого ставлення до природного оточення: оберігати, допомагати, піклуватися тощо. У методичному «віконці» — окремі форми і методи реалізації цього змістового напряму.

Хто як живе?

Цей аспект теми розгалужується на домівки як людини, так і тварин. Аналізування фактів реального життя (хто сам будує собі житло, а про кого турбуються інші) підводить до висновків про те, що житло у кожного — своє, і дім потрібен кожному.

Правила співжиття

Ті, хто перебуває поряд з нами, потребують нашої уваги, турботи, поваги і, за необхідності, допомоги. Простежуємо на карті і конкретні правила: поважати права інших, бути доброзичливим, не робити іншим зла тощо. Знову ж таки, методична складова карти конкретизує форми реалізації змістового поля.

Кожен — особливий і важливий

Ця гілка карти розгалужується на два змістових напрями: перший — люди з особливими потребами, їхні можливості і власне їхні потреби; та другий — ті, хто не такі, як ми; унікальність кожного створіння і наше ставлення до тих, хто відрізняється від нас. Методичне поле звертає увагу на окремі форми опрацювання цієї «гілки» карти.

Процес планування теми — справа копітка й водночас творча. Проте ми маємо вже розроблені науковцями та практиками й апробовані матеріали з досвіду роботи різних дошкільних закладів України, укладені за цим алгоритмом. Тобто кожен педагог може використати запропоновані зміст та форми його реалізації у своїй діяльності.

Отже, суть технології методичного конструктора в тому, що всі його елементи, хоча й пов'язані між собою змістом і спрямовані на реалізацію основних ідей теми, можуть варіюватись упродовж усього часу проживання теми. Для зручності доцільно оформити спеціальну картотеку, як пропоновано в журналі «Методична скарбничка вихователя». Це дасть змогу вихователю «конструювати» щоденний зміст освітньої роботи з дітьми.

 

Пам’ятка

з навчання дітей чергуванню по їдальні

1.​ Чергові діти, попередньо ретельно вимивши руки з милом, одягають відповідний одяг та головні убори.

2.​ В цей час помічник вихователя викладає на роздатковий стіл серветниці з паперовими серветками, хлібниці, столові прибори (ложки, виделки, ножі) у спеціальних ємкостях, тарілки для першої страви, чашки.

3.​ Діти вдвох накривають кожен стіл скатертиною чи стелять індивідуальні серветки для сервірування столу (тканині чи пластикові) та домовляються між собою про те, хто які столи сервірує.

4.​ Помічник вихователя розливає у чашки напій та розкладає хліб у хлібниці.

5.​ На підготовлений стіл у такій послідовності чергові ставлять:

·​ серветниці з паперовими серветками (у центрі столу);

·​ хлібниці з хлібом (у центрі столу біля серветниць);

·​ чашки з напоєм (ближче до центру столу навпроти місця дитини);

·​ тарілки для першої страви (навпроти місця дитини);

·​ столові прибори (ніж – праворуч від тарілки; ложку – праворуч від ножа; виделку – ліворуч від тарілки).

Навчаючи дітей розкладати прибори, слід робити це почергово з кожним їх видом, це забезпечить чіткість та правильність виконання завдання дитиною. Так, спершу один черговий бере ємкість з ножами та розкладає їх в певному місці за тими столами, які він обслуговує; другий черговий в цей час розкладає виделки за своїми столами; далі такі ж дії проробляються і з іншими приборами.

6.​ Помічник вихователя приносить першу страву та наливає її у тарілки.

7.​ Чергові запрошують дітей до столу та бажають усім смачного (діти старшого дошкільного віку можуть оголосити меню, попередньо довідавшись про це у вихователя).

8.​ Після завершення прийому першої страви, чергові забирають тарілки, складені одна на одну та поставлені на край столу. Далі розносять другу страву, яка стоїть у тарілках на роздатковому столі.

9.​ Після повного прийому їжі дітьми чергові зчищають її рештки з тарілок, складають їх одна на одну та відносять посуд для миття. Спеціальними щітками згортають крихти у совки, забирають зі столів чашки, сервертиці та хлібниці, складають скатертини.

10.​ За необхідності та враховуючи вік й індивідуальні можливості чергових дітей, можна доручати їм підмести навколо столів до того, як помічник вихователя зробить вологе прибирання.

 

Нові підходи до формування мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку шляхом використання ТРВЗ-технології

У 1946-му році Генріх Саулович Альтшуллер розпочав роботу над створенням «науки винаходити», яка з часом отримала назву «теорія розв'язування винахідницьких задач» (ТРВЗ).

У 1956-му в журналі «Питання психології» з'явилась перша публікація про ТРВЗ. Вже наприкінці 80-их років минулого століття ТРВЗ-технології стали основою масштабних інженерних проектів ряду країн Європи, Азії та Північної Америки. Тоді ж, протягом десяти років експериментально перевірялась ефективність використання ТРВЗ в навчанні школярів. Результати даних досліджень показали, що ТРВЗ-технології можуть використовуватись незалежно від природи завдань, а як певна система пошуку рішень.

На початку ХХІ століття ТРВЗ-технології «молодшають», охоплюючи коло питань все більш юних цільових аудиторій. Зроблено перші кроки щодо впровадження прийомів роботи в початковій школі, а пізніше - в роботі ДНЗ.

За результатами досліджень п

Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Домаський НВК "ЗНЗ-ДНЗ" © 2019
Створити безкоштовний сайт на uCoz